Безкоштовна доставка при замовленні від 999грн
Наталія Махова: “Щоб працювати в секс-шопі, потрібно любити всіх людей і бажати їм щастя”

Наталія Махова: “Щоб працювати в секс-шопі, потрібно любити всіх людей і бажати їм щастя”

Наталія Махова все життя займається скульптурою. У своїх роботах багато уваги приділяє тілесності. Глина для неї — не тільки матеріал для творчості, а й спосіб розширити уявлення про красу жіночого тіла. Трохи більше ніж рік Наталія працює в секс-шопі. А кілька місяців тому вона провела свою першу лекцію із секс-освіти.

Ґанджі не у другому підборідді чи якійсь родимці — вони в голові

"У шкільні роки я дуже любила читати, бібліотека була другим домом. А от з однокласниками складалося гірше, ніж із книжками. У мене від дитинства епілепсія. Я була в 4-5 класі, коли вчителька поставила перед усім класом і сказала: “Із Маховою обережно!”. Відтоді стосунки з однокласницями загострились. Є таке явище — булінг, так-от я до найменших дрібниць відчула, що це. Я зіштовхнулася з цим, бо була інша, з іншим світосприйняттям. А через хворобу взагалі стала для однокласників “кривенькою качечкою”. Закінчила школу й перехрестилась.

Значно простіше стало, коли вступила в коледж декоративно-прикладного мистецтва. По-перше, тому що ми вже були трохи старші, по-друге, спільні захоплення, інтереси. А ще: у мене ж мистецький коледж був. Ми вивчали анатомію, малювали оголену натуру. Це лише спочатку всі фоткаються з гіпсовими пісечками Адамів і Давидів. Потім трохи попускаються і починають просто сприймати своє тіло. Тоді й себе прийняти набагато легше.

Оскільки я сама з Коломиї, а навчатися поїхала в інше місто, довелось жити в гуртожитку. А то був узагалі інший світ, де всі цілуються, зустрічаються, ночують одне в одного. І десь тоді вже потроху минали мої комплекси. Коли тобі 15, стаєш перед дзеркалом і починаєш шукати ґанджі (вади  — ред.). А вони не у другому підборідді чи якійсь родимці — вони в голові. Бо ніхто не говорить тобі, що ти прекрасна просто тому, що ти є. Доводиться вчитися цьому самій.

Мій перший похід у секс-шоп відбувся теж приблизно в 15. Інша жінка при мені розмовляла з консультанткою, розповідала, що в неї проблеми з лібідо, мовляв, усе перепробували із чоловіком, але нічого не виходить. І в якийсь момент консультантка каже: “Немає в тебе проблем із лібідо. Ти просто його не любиш”. Для мене це було космічне відчуття свободи. Усі навколо кажуть, що ти маєш вийти заміж один раз. Якщо із чоловіком ви не займаєтесь сексом, то це нормально, усі так живуть. А тут я потрапила у світ, де людина вільно говорить: “А нащо так жити?”. Це був мій перший досвід усвідомлення того, що себе можна поважати, можна дослухатися до себе.

Кераміка —  це як подивитися в дзеркало, але глибше

Ніколи не могла уявити себе бухгалтеркою. Це я зараз знаю, що гроші рахувати буває прикольно. Мене цікавила медицина, а ще образотворче мистецтво, бо через нього можна показати іншим людям, як я бачу світ — барвистим, різноманітним, динамічним.

Коли мені було 14-16 років, почала займатись керамікою. У мене тоді були інші стандарти краси. А як взяла до рук глину, почала працювати з об’ємом, то стала розуміти, що будь-яке тіло красиве. Незалежно, якого кольору в тебе шкіра, яке в тебе волосся, є в тебе целюліт чи немає. Усвідомивши це, я відчула дику несправедливість щодо людей, яких інші не сприймають через зовнішність.

Уякийсь момент мистецтво стало для мене способом сказати, що ми всі різні, але цінні. Уже в дорослому віці я якось виліпила жіночі груди, не повні, а маленькі з гострими сосками, і запостила в соцмережах. Під цим постом було коментарів 50 про те, що такими сосочками можна чоловіків підчіпляти, що такі маленькі груди когось дискримінують. Хтось запитував: “Чого так плоско?”. Хтось іронізував: “О, як мої”.  Мені так закортіло роздати цим людям по шматку глини й сказати: “Зараз ми будемо ліпити себе”. Бо кераміка — це як подивитися в дзеркало, але глибше. Зазвичай люди в дзеркало дивляться на лице, бо хто ж хоче роздивитися своє тіло, повернутися попою і побачити целюліт? Це побутове небажання вивчити себе призводить до неприйняття свого тіла, а кераміка допомагає цьому протидіяти. Особисто для мене це дуже терапевтично. І бачу, що людям на моїх майстер-класах теж заходить. 

Зараз основний дохід мені приносить робота в секс-шопі, але я залишаюсь скульпторкою. Якісь вироби продаю, іноді роблю на замовлення щось маленьке. Мрію про власну піч, а ще про майстерню, куди приходитимуть люди в пошуках затишного місця, щоб створити щось своє, не боячись чиєїсь оцінки.

У мене часом враження, що я відповідальна за якість життя моїх покупців

У секс-шопі працюю вже рік. Не я обрала цю роботу, а вона мене. Подруга сказала, що в секс-шопі є вакансія. Тоді це вже не було для мене моральною проблемою. Незадовго до цього я почала ходити до психолога і вже встигла пропрацювати моменти, пов’язані із сексуальністю, особистими кордонами, стереотипами й табу. Мені було навіть цікаво. Я вважаю, що робота в такому місці сильно прокачує рівень толерантності. Щоб працювати в секс-шопі, потрібно любити всіх людей і бажати їм щастя.

Варто розуміти, що для багатьох заходити в секс-шоп страшно. Консультант має вийти із зони комфорту й обережно витягнути з неї клієнта. Коли людина підходить, цікавиться якоюсь іграшкою, треба мати сміливість спитати: “А вам для чого?”. Людина каже: “Та я не знаю. Хочеться спробувати щось нове”. Так починається розмова. І, блін, у мене часом таке враження, що я відповідальна за якість життя моїх покупців. А люди приходять різні: чоловіки, жінки, рідше пари. Але за парами цікаво спостерігати. Можна писати дисертацію з психології. Є різні типажі, різні темпераменти. 

Із часом я зрозуміла, як із ким говорити. Комусь не потрібен консультант: вони самі собі щось підберуть, іншим треба обережно порадити. Є відкриті люди, з якими можна пожартувати, є дуже закриті. Добираю кожне слово, бо знаю, якщо злякаю людину, вона може більше ніколи не захотіти себе досліджувати.

Хтось шукає першу іграшку для себе, хтось приходить із медичними проблемами. Насправді я б хотіла, щоб люди приходили в секс-шоп, цікавились собою і своїм тілом. Бо, здавалося б, усе просто: купуєш вагінальні кульки, вставляєш і тренуєшся. А потім починаєш читати, для чого це, що це дає для здоров’я, що робити, якщо вагінізм, що таке асексуальність. Ці теми чіпляються одна за одну, як намистинки: від розуміння, що приносить задоволення, до захисту особистих кордонів. 

На мою лекцію із секс-освіти прийшла мама

Я не хотіла бути лекторкою, до останнього чинила спротив. Наш проєкт “Дівчата творять”, який ми розпочали у Франківську восени, починався з ідеї підсилювати жінок через мистецтво. Ми хотіли організувати табори і резиденції для жінок, щоб вони не застрягали в рутині, розкривали свій потенціал. Але оскільки бюджет був обмежений, вирішили почати із двох лекцій про секс-освіту. Одну з них читала я. До останнього сподівалась, що ми наймемо когось професійнішого: я ж не медик, не сексолог. Але наш ментор сказав: “Наталю, у тебе достатньо досвіду. Читай ти”.

Перед лекцією страшно хвилювалась, обливалась потом, думала, зомлію. Знаєте, одна справа, коли розказую про секс у секс-шопі, де я вся така кльова, ходжу зі своєю улюбленою чашкою. А інша — коли потрапила в зовсім інший простір, де багато не схожих одна на одну жінок зібралися послухати мене. І треба знайти підхід одразу до всіх. Але коли вони почали ділитися досвідом, у мене аж камінь із душі спав, видихнула з полегшенням. Так, на початку мені було страшно. Але, щойно між нами встановилася довіра, жінки відкрилися мені. А я у відповідь на їхній досвід змогла сказати: “Те, що ви відчуваєте, — нормально”. Я справді готова заплакати від цієї думки.

А ще серед інших учасниць лекції була моя мама. Вона ставила різні запитання про аборти, релігію. Хотілось відповісти: “Ну, мам!”. Але я не могла, бо була в іншій ролі. Те, що вона прийшла, було для мене дуже несподіваним. Було багато нюансів у житті, де я, здавалось, не отримувала підтримки від батьків, а тут такий момент. Насправді я пишаюся своєю мамою. Думаю, це прекрасно, що діалог, якого мені не вистачало тет-а-тет, почався так. Тепер я можу говорити з мамою геть про все, знаючи, що вона мене не засуджуватиме, а прийме такою, як я є. Колись це було сюжетом якоїсь драми, а зараз — це моє життя. Після лекції мама сказала мені: “Не важливо, з ким ти будеш, чи вийдеш заміж, яка в тебе орієнтація, головне, щоб ти була щаслива”.

Жіночність іде зсередини назовні, не навпаки

Коли думаю, що для мене означає жіночність, стараюсь відфільтрувати всі накопичені за життя стереотипи. Мабуть, це відчуття. Є думка, що жіночність —  це про зовнішність, і я довго так думала. Але тепер розумію, що це саме відчуття. Є такий вислів: “Краса в очах того, хто дивиться”. Коли ти дивишся в дзеркало, жіночність —  тільки про твоє самосприйняття. Вона відображається в тому, що ти робиш, як говориш, як одягаєшся, але це йде зсередини назовні, а не навпаки. Жіночність — це сміливість і чуттєвість, коли питаєш себе, що я хочу, як мені приємно, коли не боїшся про це сказати.

Відколи почала працювати в секс-шопі, я зрозуміла, що є багато способів розкрити свою сексуальність. Є стільки засобів для догляду за собою, для дослідження себе. Я зрозуміла, що мені пощастило народитися жінкою. Тепер круто було б пояснити це іншим жінкам.


Журналістка і фотографка Ксенія Янко
 30/12/2019
 (141 переглядів)